Азовське козацьке військо

Азо́вське коза́цьке ві́йсько — військове формування, утворене російським урядом 1828 року з частини українських козаків Задунайської Січі, що повернулися з турецьких володінь за ініціативою та на чолі отамана Йосипа Гладкого, який очолював військо до 1853 року. Як іррегулярне козацьке формування Російської імперії, створено указом від 27 травня 1831 року.

Історія

Передумови виникнення

Перед російсько-турецькою війною 1828—1829 років 1 500 козаків було поселено на узбережжі Азовського моря і з них сформовано Окреме Запорізьке військо. З початком російсько-турецької війни Окреме Запорізьке військо було приєднане до російської армії, у складі якої воно брало участь у бойових діях як Дунайський козацький полк. кошовий отаман Йосип Гладкий.

Перші поселення до Росії

1831 року українських козаків царським указом поселено між річками Бердою, Кальчиком і Азовським морем у Катеринославській губернії (між сучасними Бердянськом і Маріуполем) і заснувало дві станиці — Микільську і Покровську. Згодом до війська було прилучено Петрівський Посад і село Новоспасівське. Їм було виділено 74 тисячі десятин землі. Відтоді за цим військовим формуванням закріпилася назва Азовське козацьке військо.

Економіка

Азовські козаки жили станицями, займалися землеробством, рибальством, скотарством, бджільництвом. Борошномельний та цегельний промисли відігравали допоміжну роль у господарстві козаків. З 1836 року азовцям було дозволено вести торгівлю і займатися промислами нарівні з купецтвом із записом в уставні торгові розряди з отриманням узаконених свідоцтв і сплатою відповідних податків. Так оформилося Торгове товариство азовських козаків. Основним продуктом продажу і експорту була сільськогосподарська продукція, переважно пшениця. Азовські козаки показали свою економічну життєздатність.

Військова служба

В мирний час команди азовських козаків на баркасах відбували берегову службу вздовж східних берегів Азовського та Чорного моря — від Керченської протоки до міста Поті, для чого 1837 року з нього сформували Азовську козацьку флотилію. Під час війни військо було зобов'язане виставляти морський батальйон для охорони та оборони узбережжя, піший козацький напівбатальйон і флотилію малих морських човнів для крейсирування вздовж узбережжя.

Управління та підпорядкування

Як елемент загальноімперської військово-адміністративної системи, Азовське іррегулярне формування підлягало Сенату на чолі з імператором і Військовому міністерству. Внутрішнє самоуправління здійснювалося наказним отаманом і військовим правлінням, центр якого знаходився в станиці Петровській, а згодом — у Маріуполі. У військових і цивільних справах козаки підпорядковувалися генерал-губернаторові Новоросії.

Останні роки існування

З 1850-х років азовців почали примусово переселяти на Кубань. Невдоволені цими діями царського уряду козаки підняли повстання, яке російські війська жорстоко придушили. На підставі указу від 11 (23) жовтня 1864 року Азовське козацьке військо було ліквідовано, а козаків переведено в селянський стан.

На момент ліквідації Азовське козацьке військо мало 1699 кам'яних і 4 дерев'яних будинки, 2 церкви, 2 інструментальні заводи, 49 млинів та вітряків, 2 рибні заводи, 15144 голів домашніх тварин і значну суму грошей.

Клейноди, зброю, флотилію передано Кубанському козацькому війську.