Українопедія
Register
Advertisement

Шабля — рід лезвової білої зброї. Перші шаблі з'явились у 7-8 ст. До 11-12 ст були зброєю кочових племен. За козацьких часів використовували багато різновидів шабель. Завдяки еволюції зброї і військового мистецтва шабля й шашка тривалий час були домінуючим типом холодної зброї у військах багатьох країн Євразії та Америки до середини ХХ століття.

Файл:800px-MuseeMarine-sabreOfficer-p1000451.jpg

Французька шабля XIX століття

Шаблю використовували переважно у кінноті, але й у пішому строю вона також часто ставала у пригоді. Її перевагою над мечем була значно менша вага, котра дозволяла суттєво прискорювати ударно-захисні дії. Поряд із цим силу удару й глибину проникнення надолужували за рахунок кривизни «робочої частини» клинка, котра дозволяла в ударі використати «ріжучий» ефект. У порівнянні зі шпагою шабля вигравала за рахунок здатності наносити важкі рублячо-ріжучі удари, котрі для швидкісної кінноти були головною перевагою у рухливому бою як проти ворожої кінноти, так і піхоти.

Технічна характеристика шаблі[]

Файл:264px-Szabla budowa.svg.png

Будова шаблі

Головною деталлю шаблі є сталева штаба, що складається з лезва (бойової частини), званого також залізком, та хвоста, на який у той чи інший спосіб монтується держак.

Будова шаблі:
А — Держак (ефес)
1 — головка
2 — черен (ручка)
3 — перехрестя — з'єднані з крижем ромбовидні пластинки призначені для надійної фіксації шаблі у піхвах і запобігання проникненню туди вологи
4 — криж або хрест — перетинка для захисту кисті до котрої може додаватись ланцюг або металевий каблук для захисту пальців (на ній також може кріпитися кільце на великий палець — додатковий важіль для керування зброєю)
5 — гострій — різальний окрайок
6 — тилій — незагострений бік залізка
7 — плаз — бічна площина залізка
8 — жолобиця — одночасно збільшує міцність і полегшує штабу
9 — молоток (елмань) — збільшує міцність передньої — робочої — частини залізка
10 — штих, жало — вістря зброї
В — Лезво (залізко)
С — Застава — верхня частина леза від руків'я до пр. 1/3 довжини леза
D — Міць — середня частина леза
E — Перо — двулезий кінець залізка

Шабля постійно перебувала у піхвах, які зазвичай робились з двох дерев'яних або металевих накладок, скріплених металевим устям (отвір для вкладання леза), двома рифами (перехоплювали піхви на початку і посередині, до них кріпились кільця (брайцари), за які чіплялись ремінці для носіння шаблі — шабельтаси) та наконечником. Дерев'яні накладки фарбували, або прикрашали шкірою чи коштовним оксамитом. Металеві деталі піхов могли бути оздоблені коштовним камінням, срібною, або золотою інкрустацією. Держак шаблі міг прикрашатись коштовностями, насічкою, чорнінням та гравіюванням. На залізках також зустрічаються прикраси у вигляді гравіювань та насічок, але лише на неробочій частині. Тут розміщались і клейма майстрів-зброярів та відповідні написи і малюнки, що мали традиційний військово-магічний зміст.

Особливості шабель в Україні[]

Для України вагомість шаблі посилювалась об'єктивними умовами збройного протистояння Кримському Ханству та Туреччині, у військах котрих поширеними були шаблі. Це ж стосується Речі Посполитої і Московського царства. Окремо потрібно наголосити на особливому значенні шаблі для козака-лицаря. Зберігаючи архаїчні традиції одухотворення навколишнього світу, у козацькому середовищі чітко фіксується особливе ставлення до шаблі, як символу військової звитяги, а отже, і приналежності до військово-лицарського стану. З часів Київської Русі маємо підтвердження клятви воїнів зброєю, котра символізувала Бога воїнів Перуна. За часів більш давніх інші архаїчні індоєвропейці так само зброєю (мечем чи сокирою) символізували відповідні сакральні іпостасі.

Варто ще наголосити на надзвичайно важливій ролі шаблі у становленні та розвитку козацько-лицарського бойового мистецтва. Система прийомів шабельного бою окрім самодостатньої ваги ще й відігравала значення базових рухів для рукопашу. Слід відзначити, що козаки постійно удосконалювали свою техніку шабельного бою.

Файл:3dbe26a7b434.jpg

Турецькі шаблі

Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та глибоко нахилятись для нанесення важких ударів особливо проти піхотинців. Легкість і кривина Ш. дозволяла виконувати блискавичні ковзні відбиви-відводи і навздогін удари, при цьому Ш. описувала різноманітні кола і 8-ки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання). Наявність нахиленого руків'я при незначній кривині клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакувальний характер). Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою. Питомо ж козацькою є техніка січи двома шаблями, козацькій техніці бою взагалі властиве вільне володіння обома руками, навіть при використанні однієї шаблі, або іншої зброї.

Advertisement