Військо Запорозьке Низове

Ві́йсько Запоро́зьке Низове́ — осередок українського козацтва, котрий виник наприкінці XVII ст. на території Запоріжжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювався кошовим отаманом. Центром слугувала Запорозька Січ.

Історія

• 1658: Повстання Пушкаря і Барабаша. Призвело до відокремлення Запорозької Січі від Гетьманщини.
• 1709: Велика північна війна. Підтримка низовиками гетьмана Івана Мазепи. Союз за участі кошового Костя Гордієнка, гетьмана Мазепи та шведського короля Карла XII.
• 1709, 11 травня: знищення Чортомлицької Січі російськими військами під командуванням полковника Петра Яковлєва, за допомоги Гната Ґалаґана. Низовики засновують нову Кам'янську Січ.
• 1711: знищення нового осередку військами гетьмана Івана Скоропадського за наказом царату, заснування Олешківської Січі.
• 1733: Створення Нової Січі.
• 1775: Ліквідація Запорозької Січі. Після вдалої війни проти Туреччини, війська царату німкені Катерини II зруйнували Січ.

Устрій

Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою був кошовий отаман, якого обирала Січова Рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — писаря, суддю, осавула, котрі були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову та наказну старшину, інколи й військових службовців — довбиша, товмача, кантаржія, гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва та призначав священиків у січову й паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана.

Владу кошового обмежувала рада запорожців. Кожен кошовий щороку звітувався перед товариством. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового. Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня.

Адміністративний поділ

У XVII сторіччі Низове Військо поділялася 5 паланок: Бугогардівську, Кальміуську, Кодацьку, Перевізьку, Самарську, з яких Кодацька та Самарська заселялися сімейними козаками. Згодом було утворено ще 3 паланки: Орільську, Протовчанську і Прогноївську.

Центром паланок була слобода з невеликим укріпленням, де розміщувалась козацька залога. На чолі паланки стояв полковник, який зосереджував у своїх руках всю військову, адміністративну, судову і фінансову владу. Полковнику підпорядковувалась адміністрація паланки — писар, отамани слобід тощо.

Некозацьке населення, яке проживало на території паланок підлягало владі паланкової старшини.

20px

Кальміуська паланка

20px

Кодацька паланка

Міжнародні відносини

• 25пкс Гетьманщина

• 25px Кримське ханство

* 25px Московське царство/Російська імперія

• 25px Королівство Швеція

Освіта

На Січі були добре зорганізовані осередки освіти, запорозькі школи поділялися на січові, монастирські й церковно-парафіяльні.

Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, котрий окрім своїх прямих обов'язків наставника виконував і другорядні: дбав про здоров'я учнів, виводив їх при пошестях «на свіжу воду» в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і про всі випадки у школі детально доповідав кошовому отаманові і водночас прикордонному лікареві.

Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі. Вона виникла разом з його першою церквою близько 1576 р. Тут також навчалися малі й дорослі хлопці та юнаки під керівництвом самарського ієромонаха; навчальними предметами були грамота, молитви, закон божий і письмо. Церковнопарафіяльні школи існували майже при всіх церквах запорозького поспільства, тобто підданого чи жонатого стану запорізьких козаків, котрий жив у паланках по слободах, зимівниках і хуторах. Деякі з цих закладів були «школами вокальної музики й церковного співу». Такі школи були у Січі і в паланках; так, 1770 р. подібну школу перевели з Січі в слободу Орлівщину на лівому березі річки Орелі. З інших шкіл, січової, монастирської й парафіяльних, виходили диякони, уставники й писарі.

Про відсоток освічених в Запоріжжі, можна судити з документу 1763 р. — курінні отамани й деякі діди «дали в Коші росписку» суворо виконувати всі порядки внутрішнього благоустрою у своєму війську і на знак цього приклали руки «хто по простоті хрестами, а хто может письмом»; тоді на 13 неписьменних в одному курені виявилося 15 письменних.

Канцелярію представляв військовий писар, який мав помічника, підписаря. Обов'язки цих двох осіб полягали в тому, що вони отримували й читали царські укази, королівські послання, ханські листи низовому товариству на військових радах і давали, за згодою всього війська, відповіді на різні запити й пропозиції, зроблені йому тими чи іншими царями й володарями, причому кожну письмову справу виконували на квартирі чи в курені писаря.