Шаблон:Вибрана стаття
| Акінак | |
|---|---|
| Файл:Akinak.jpg | |
| Походження: | Файл:22px-Іран.pngІран |
| Тип: | Холодна зброя,
Кровопролитна зброя |
| Дистанція: | Ближня |
| Матеріал: | Сталь, залізо |
| Вага: | 2 кг. |
| Час використання: | 1 тисячоліття до н. е. |
| Область використання: | Центральна Азія, Средня Азія, Мала Азія, Придністров`я, Північне причорномор`я, Україна, Кавказ і Закавказзя |
| Користувачі: | Скіфи, Перси, Саки, Агріпеї, Массагети, Племена Яруни і Кісека, Греки, Королівська гвардія Великого Короля, Парфяне, Дарий I |
Акінак - короткий залізний меч, що застосовувався скіфами у другій половині I-го тисячоліття до н. е.. Крім скіфів, акінаки використовували також племена персів, саків, аргипеїв і массагетів. Акінак зазвичай має довжину 35-45 см і двосічний клинок, у ефеса ж не було якогось універсального дизайну - гарда могла бути дольчатою з ефесом зразок кинджала боллок, або навершя може бути розділеною форми, або у вигляді «антени». Цікаво те, що піхви акінака як ніщо інше є його визначальною ознакою, так як вони мають дуже характерний декоративний виступ у гирло, для закріплення піхов на правій стороні ременя. Так як акінак ймовірно був в основному колючою зброєю, і, враховуючи те, що зазвичай його носили праворуч, можна припустити, що він був призначений для несподіваного вилучення з клинком, спрямованим вниз для нанесення різкого уколу.
Характеристика[]
Акінак володів відмінними колючими властивостями і достатньою масою (до двох кілограмів) для нанесення рубаючих ударів . Мав сердцевидне перехрестя і плоске навершя у вигляді поперечного короткого бруска або півмісяця. Разом з певним різновидом трензеля, акінак був одним з елементів так званої скіфської тріади - комплексу предметів, характерних для скіфської культури . Археологічні знахідки акінаків та інших складових тріади дозволяють простежити засвідчене Геродотом і Діодором проникнення східно - іранських «царських скіфів » через Передню Азію і Кавказ до Північного Причорномор'я. Акінаки були тришаровими: середня частина виготовлялася із загартованої високовуглецевої сталі, досить твердої, а дві щоки - з більш м'якого заліза, які й сточувалися в першу чергу. Тому акінак м
ав властивість самозагострюватися в процесі експлуатації. Існували іранські акінаки, які відрізнялися своєрідною формою рукоятки, що нагадує фалос. Гарда таких акінаків була представлена у вигляді двох кулястих тіл, а завершенням рукояті був шар- головка. Племена Ярунь і Кісек на рідній землі билися з язами за допомогою акінаків.
Історія[]
Акінак має давнє походження, висхідний до середини 7 в. до нашої ери. Виник в Передкавказзі і склався в двох варіантах форми клинків: трикутний
Скіфський воїн з акінаком.
з декількома тонкими долами (характерними для западноіранскіх клинків) і з паралельними лезами, плавно що сходяться до вістря, з ребром або ромбічного перетину. Найширше розповсюдження акінаки отримали в степових районах, де вони були, крім іншого, важливими соціальними показниками в суспільстві, позначаючи приналежність до стану воїнів, військової аристократії. Однак акінак в 6-4 ст. до н.е. були відомі не тільки в степах, а й у
Скіфський воїн з акінаком на поясі.
середовищі осілих іраномовних народів Близького і Середнього Сходу, персів та індійців. Рядові персо-індійські акінаки (близько 5 в. Е.), відковують цілком із заліза. У довжину вони досягали близько 30-40 см , мали " ниркоподібні " і " метеликоподібні " перехрестя, брусковидні навершя, плоску рукоять. Леза плавно вигиналися до загостреного кінця . Акінаки, вироблені в різних регіонах, мали схожі ознаки, однак способи їх носіння у різних народів були різним . Так, наприклад, мешканці Ірану носили їх на правому боці. Специфіка південно -східного способу носіння акінака полягала в тому, що його завжди прив'язували до ноги за нижній кінець піхов. У саків весь Акінак прив'язували до правого стегна (і лише додатковим ремінцем також і до поясу ), що й породило специфічну форму сакських піхов - з двома парами виступів у верхній і нижній частині піхов. Персо - мідійський Акинак за єдину верхню лопать кріпився до поясу. У степових народностей він, за стародавньою традицією, підвішувався на животі, а також на правому і лівому боці за одну, рідше і другу (але на тій же стороні піхов) лопать. Акінак довгі роки панував на всій території Центральної Азії, будучи поширений до кордонів Китаю і впливав на розвиток китайської зброї. Він часто прикрашався в " звіриному " стилі, тому що бронзове лиття давало для цього непогані можливості. Поряд з загальнопоширеними навершями - брусковіднимі, когтевіднимі, а також, з завершеннями решт у вигляді орлиних голів, характерних для степового поясу, у вигляді здвоєних голів тварин, що дивляться один на одного (або в різні сторони), як робили в Ірані, в
Центральній Азії часто зустрічаються навершя у вигляді цілої фігури тварини.
Галерея[]
