Іван Брюховецький (1623-1658) - український військовий , політичний і державний діяч , гетьман Лівобережної України в 1653-1658 р.р.

Раннє життя

Іван Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині.

Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим джурою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. У 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. Незабаром Юрій став гетьманом, але Брюховецький покинув його. Він розумів, що молодий і безталанний новий гетьман не допоможе йому досягти високого чину. Залишившись на Запорізькій Січі, Брюховецький був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659–1663). Тим часом Юрій Хмельницький не дотримав присяги цареві, відновив Гадяцьку угоду 1659 року, за якою Україна шукала захисту Речі Посполитої. Цей вчинок викликав невдоволення лівобережних полків, і вони відмовилися слухати Юрія, заявивши, що хочуть мати нового гетьмана, вірного цареві. 1663 року цар видав указ про вибори нового гетьмана.

Гетьманство

Обрання гетьманом

Іван Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. У червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, за присутності московського війська на чолі з Данилом Великогагіним Івана Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України.

нших претендентів на гетьманську булаву (Яким Сомко, Василь Золотаренко) та їхніх прихильників — полковників Іоаникія Силича, Стефана Шамрицького, Опанаса Щуровського — було заарештовано на місці й невдовзі страчено у Борзні. До Сибіру потрапили генеральний писар Михайло Вуяхевич, полковники Семен Третяк, Матяш Папкевич, Дмитро Чернявський та інша старшина.

Після обрання Брюховецький створив чотири нові полки: Стародубський, Сосницький, Зіньківський та Глухівський. Столицею лівобережного гетьманату стало місто Гадяч[12].

Три роки Іван Брюховецький провів у війнах з поляками та правобережним гетьманом Павлом Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. У 1663–1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян II Казимир із великими силами оточив Глухів, але у битва біля Пирогівки зазнав поразки від козаків і московських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Іван Брюховецький спустошував й інші міста, але взяти Чигирин йому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступив за Дніпро.

Московські статті

Тим часом Іван Брюховецький не виправдав сподівань українського народу в проведенні внутрішньої політики, розв'язанні соціальних питань. Відразу після обрання гетьманом, Брюховецький уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р., які надавали Москві більше влади, ніж це було встановлено Переяславськими статтями. У вересні 1665 р. разом із багатьма іншими полковниками він прибув до Москви (вперше для українських гетьманів), де їх шанобливо зустріли.

У грудні 1665 р. Іван Брюховецький підписав Московські статті 1665, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства.

Там же гетьман одружився з дочкою московського боярина, сам одержав боярське звання, як і полковники, що його супроводжували. На початку 1666 р. Брюховецький повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія Романа Ракушки-Романовського реформував фінансові справи держави.

Дуже скоро промосковська політика Івана Брюховецького принесла важкі наслідки для України. Майже у всіх великих українських містах розмістилися московські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили в своїх руках ряд військових і фінансових функцій (наприклад збирання податків в царську казну, заготівля хліба для утримання московських військ, грошові збори з українських купців тощо).

У 1666 р. було проведено майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування. Все це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією і особливо гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка підтримувала раніше промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу. Становище Брюховецького та його прибічників ставало небезпечним

Андрусівське перемир'я

Під впливом всенародного обурення Андрусівським перемир'ям 1667 р., який означав зраду Москви у визвольній війні з Річчю Посполитою та поділ України, у містах Лівобережжя відбулися великі виступи проти московських залог, спричинених загальним обуренням діяльністю московсько-боярської адміністрації в Україні. Відтоді Брюховецький вирішив очолити народне повстання супроти московських управителів, закликавши на допомогу запорожців і Дорошенка. Останній, у разі подібного збройного виступу, погодився відмовитися від булави на користь Брюховецького. Також на його бік стала церква очолювана Мефодієм. Скориставшись заворушеннями на Дону, лівобережний гетьман надіслав відозву донцям:

У січні 1668 р. на старшинській раді в Гадячі Брюховецький висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під османський протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Брюховецький вступив у переговори з Петром Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Григорія Гамалії, генерального обозного Івана Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу.

Московські гарнізони, перелякані цим повстанням, справді у багатьох місцях добровільно йшли з України. Тільки в Києві і Чернігові утримались московські загони. На весну Брюховецький готувався до війни з московським військом на чолі з боярином Григорієм Ромодановським, яке вирушило через кордон для об'єднання військ посланців.

Загибель

7 (17) червня 1668 року на Сербиній могилі близ Диканьки мав зустрітися з правобережним гетьманом Петром Дорошенком для проведення спільної військової ради. Замість перемовин, попри спроби захисту з боку особистої охорони, був підступно схоплений козаками, на чолі з сотником брацлавським, та доправлений до табору Дорошенка, де був прикутий ланцюгами до гармати і страчений за наказом останнього[6]. Оскільки значна частина козаків з обох таборів опісля інциденту виявляли намір порішити нового гетьмана [7] Дорошенко, в оточенні найближчої охорони та старшин, був змушений до ранку переночувати на краю власного обозу опісля чого хутко зник. Кількох «дорошенківців» напередодні було забито козаками полковника Івана Чугуя. Згодом, не дочекавшись підтримки загалу щодо усунення Петра Дорошенка, запорожці полишили гетьманське військо аби невдовзі збройно виступити проти Дорошенка на чолі з Петром Суховієм.

Community content is available under CC-BY-SA unless otherwise noted.